vicno

Садиба з села Вікно Заставнівського району демонструє так званий незв’язний тип забудови, де хата знаходилось в центрі двору. Господарські будівлі: кошниця (споруда для зберігання качанів кукурудзи), лозниця (крита піч для сушіння фруктів), куча (хлівець для свиней), курник розташовувались на певній відстані від житла і утворювали господарський двір. Цікавим є окремо влаштований на дерев’яному стовпчику голубник з багатьма отворами в обшивці каркасу та оригінальним хвилястим дашком.
Хата (збудована в 1891р.) у плані трикамерна і демонструє поступову еволюцію житла від однокамерного, потім двокамерного ( хата-сіни), через проміжний етап хата-притула, до трикамерного типу(хата-сіни-комора), пізніше (хатчина-сіни-велика хата). Двокамерне житло було характерне для більш раннього історичного періоду краю, а саме ХVIII-XIX ст. У середині ХІХ ст. масового поширення у багатших верств населення набуває трикамерне житло. Конструкція хати каркасна, характерна для даної місцевості. Через малі площі лісів цінні породи деревини, які використовувались у будівництві, були дорогим для більшості селян матеріалом. Тому поширення набула технологія зведення стін із кілля, яке набивалось просто в землю між стовпами основи – «сохами» та щільно перепліталось житніми перевеслами з глиносолом’яною масою. «Кільовані» стіни ззовні і зсередини обмазувались товстим шаром глини та білились. Навколо хати вимощувалась глиняна призьба. Низ стіни та призьба підводились розчином червоної глини («охрились»).
Долівка у хаті глинобитна, змащувалась глиною, змішаною з кінським та коров’ячим кізяком з добавкою сажі для кольору.
Дах чотирисхилий, стрімкий, по висоті дорівнював, або й був більшим за висоту стіни, викладався з житньої соломи у вигляді східців – «карбів». Товщина одного «стріхача» становила 25-30 см. Для того, щоб вкрити дах слід було викласти не менш ніж 20 рядів, витративши понад 30 кіп соломи, але така покрівля робила житло теплішим, слугувала довше ( до 50 років). Цей спосіб пошиття даху застосовували переважно заможні селяни.
Верх даху – гребінь прикривали сніпками соломи так , щоб одна частина сніпка спускалась по одному схилу, інша – по протилежному , а верхня його частина – «гузир» виступала над дахом. Закріплювались гузирі гребеня за допомогою зв’язаних мотузкою навхрест жердин, що звалися «кізлини», «рогачі».
Внутрішнє планування, що складалось протягом століть, характеризується значною однотипністю для різних регіонів. У житловій кімнаті – «хатчині» праворуч входу – піч із горном та шпаргатом, яка опалювала приміщення взимку та слугувала для приготування святкових страв, випічки хліба. На шпаргаті (мала піч з металевою плитою) готували буденні страви та корм для худоби. Дим із печі виходив у сіни через спеціальний отвір у стіні – «каглу», далі – через виплетений із лози димар назовні. В димарі, який в нижній ширшій свої частині обмащений глиною, могли коптити м’ясо та сало.
Весь простір між піччю та причілковою стіною займає постіль – широкий дерев’яний настил з дощок, на вкопаних в долівку стовпчиках. Постіль вкрита домотканим рядном – веренею. Над нею – жердка з буденним одягом.
По діагоналі від печі – «на покуті» (ця частина приміщення була оберегом хати) – образи з рушниками та лампадка. Вздовж чільної та причілкової частини приміщення стоять стіл та лави, вкриті тканими налавниками. Часто біля стола ставили й переносний ослін.
На стіні біля печі розміщені плетений кошик для ложок, вішак для рушників, на підлозі лопата для хліба, кочерга. Зліва від печі знаходиться мисник для посуду.
Велика хата – більше за площою житлове приміщення, що не опалювалось, використовували переважно влітку та на свята. Тут приймали гостей, старостів.
Інтер’єр цього приміщення щедро оздоблений тканими виробами – килимами, картатими налавниками та залавниками. В хаті – дві скрині із різним добром, на жердці над ліжком розкладений святковий одяг: вишиті сорочки, горботки, пояси.
Міцність хати символізує центральний сволок, який є одним із найбільш значущих елементів її конструкції. Взагалі для наших пращурів сволок хати був своєрідним оберегом, це пояснює появу на ньому різноманітних магічних знаків, орнаментів. На сволоку зберігається цілюще зілля – м’ята, рум’янок, материнка, звіробій, полин – своєрідна домашня аптека.
Жінки знались на травах, використовуючи їх для лікування членів родини. Були серед селян такі, хто добре знав силу різних трав, час та умови їх збору, виготовлення ліків. Це могли бути трав’яні чаї, настої, відвари, присипки та мазі. Виготовляли й різне приворотне та чаклунське зілля, в силу, якого вірили на селі. Селяни до лікарів практично не звертались. тому, що їх послуги були дорогими. Зрештою їм просто не довіряли, частіше йшли до місцевого знахаря, який лікував травами чи до так званого примівника, який знав замовляння від різних недуг.
Сіни слугують для зберігання найнеобхідніших знарядь праці і предметів побуту, таких як: ножна прядка, мотовило, зільниця, маглівниця, гребені, кошики, корита. Тут же стоять бочки для квашених овочів, бринзи, сала. Вила, сапи, коси, серпи в сінях не залишали , тримали на горищі, або в стодолі , оберігаючи дітей від речей, які могли їм нашкодити.