korchma

Рухаючись вулицею далі ми зустрічаємо досить відому, популярну споруду – корчму, про яку писав колись подільський письменник Степан Руданський «що п’ять верстов – то коршомка», підкреслюючи наскільки звичним для селянина було розташування на шляхах та роздоріжжях трактирів чи-то заїжджих дворів. Особливих правил щодо побудови корчм не існувало. Це могла бути звичайна сільська хата, часто така, що пустувала, сяк-так приведена до ладу новим її господарем. Корчмарі часто були зайдами-чужинцями. Вони не дуже піклувались про свого відвідувача та й постійні клієнти корчм, п’яниці-невдахи не надто переймались її інтер’єром. Проте варто зауважити, що були серед корчмарів заможні та хазяйновиті господарі. В них корчма була привітна та доглянута, такою за записами була і корчма із села Новоселиця, що на Кельменеччині. Її колишній господар дбав про те, щоб тут було прибрано та затишно, а відвідувач завжди міг сподіватись на гарну гостину.
Основна частина цієї корчми – буфет та комора, збудовані на початку 20-х років ХХ століття. Житлова кімната, де мешкав сам корчмар, прибудована пізніше. Власне це зумовило Г-подібний характер забудови. Конструкція каркасна. Будівля має стрічковий бутовий фундамент. Проміжки між стовпами основи конструкції заповнені «лимпачем» та колотим деревом «дилями». Стіни обмазані глиною та побілені вапном. Дах багатосхилий, вкритий дранкою, тильна сторона з боку житлової кімнати має фронтон, шальований дошками. Стеля в приміщеннях дощата. Вікна буфету та комори загратовані. Вхідні двері ведуть прямо до буфету – кімнати, де приймали відвідувачів. Третину її площі займає прилавок, обладнаний у вигляді клітки із довгих латин. Таке конструктивне рішення грунтувалось на доброму знанні звичаїв постійних відвідувачів, для яких бійка та бешкет були звичною справою.
На прилавку та поличках знаходяться необхідні в роботі корчмаря речі : ножі, стільниця, ваги, пляшки, бочечки, різноманітний посуд – миски, келихи, порційки, ложки.
Праворуч від прилавку стоїть довгий громіздкий стіл, за ним власне і сиділи у корчмі гості. Обабіч столу під чільною та причілковою стінами знаходились лави. Із буфету є двері, що ведуть до комори. Тут зберігались на чисельних полицях у різноманітних за розмірами та формою бочках, глечиках та кошиках продукти, що їх корчмар подавав у корчмі. Це і солені огірочки, квашена капуста, оселедці, бринза, сир, сало, ковбаси. У дерев’яному ящику борошно та крупи про запас. Частину продуктів корчмар купував, решту вирощував сам, бо крім утримання корчми часто мав ще й власне господарство. В деяких корчмах заведено було пригощати лише холодними закусками, в інших можна було скуштувати і гарячих страв. Були серед корчм і такі, де крім напоїв, серед яких була горілка, пиво та зельтерська (фруктова) вода, жодних наїдків, закусок не подавали.
До житлової кімнати можна потрапити як із двору, так із комори. Інтер’єр житла майже не вирізняється з поміж типових інтер’єрів селянських хат. Навіть розміщення меблів відповідає усталеному порядку. Але в кімнаті можна побачити меблі та інші речі фабричного виробництва, придбані у місті, що свідчить про заможність та непоганий дохід господаря.
У дворі корчми збудовано погріб для зберігання продуктів, що швидко псуються та заготовленого із зими льоду. Взимку на річці його рубали сокирою та возом доправляли до корчми. Лід, який зберігався в глибині погребу під шаром тирси – «пилиння», використовували для охолодження напоїв. Стіни та стеля погребу викладені з бутового каменю. В задній стіні – зроблено нішу, долівка глинобитна.
Корчма у селі була місцем зустрічі, до неї приходили для обговорення своїх справ селяни. Тут укладались угоди купівлі та продажу худоби, оренди поля, наймали на роботу. У той час такі господарські питання вирішувались через просту домовленість (слово), що скріплювалась побиттям рук та закінчувалась «могоричем», власне тому кращого місця ніж корчма для залагодження ґаздівських справ годі було й шукати.
Молодим хлопцям, а надто дівчатам дорога до корчми була заказана. Не можна було заходити до корчми й молодицям. Існують свідчення про такий звичай : коли чоловік бува забариться у корчмі до обіду то його дружина могла нести йому туди обідні страви. Жінок, які вчащали до корчми у селі зневажали, вважали їх гулящими.
Корчмар міг давати селянам горілку та всякий харч у борг, це часто призводило до боргової залежності та навіть до розорення тих його клієнтів, які любили прикладатись до чарки. Тому за корчмою у людей закріпилось образне визначення «жіночі сльози». В народній творчості корчмар постає як уособлення негативних рис: жадібності, хитрості, підступності, він ладен прислужитись навіть чорту, аби при цьому мати добрий зиск. Але селянин завжди мудріший та вправніший за корчмаря, завжди уміє викрутитись із його тенет. Так у народних оповідках через показ протистояння сил добра та зла здійснюється виховання, стверджуються моральні засади суспільного побуту.