church

Від сільської управи наш шлях лежить до комплексу культових споруд , утвореного Миколаївською церквою( 1810 р.) із села Драчинці та дзвіницею із села Берегомет Кіцманського району(1786 р.). Церква і дзвіниця є чудовими зразками дерев’яного зодчества Буковини. Дерев’яні храми були звичними для поселень краю більш раннього( ХVI –XVIII ст.) періоду. В кінці ХІХ на початку ХХ століть на зміну їм приходять кам’яні церкви та дзвіниці.
Церква тризрубна, по осі орієнтована із заходу на схід, що вимагалось за канонами побудови церков. Планування нагадує типову сільську хату, схема якої пристосована до правил побудови храмів. Деякі дослідники вважають, що хатній тип церков виник на територіях, що знаходились тривалий період у складі Османської порти, де існувало правило – стіни культових споруд не повинні бути вище «вершника на коні». Хоча більш ймовірним видається наступне пояснення такого конструктивного рішення: у світогляді селян Бог постає як великий Батько Роду, для нього і споруджували велику Святу Оселю. Християнські культові споруди символізували собою шлях до небесного життя, тому зовнішніми обрисами часто повторювали ковчег, човен, хрест, або коло(як символ вічного життя).
Будівля зведена на стрічковому фундаменті із масивних кам’яних плит. Із цих таки плит вимощена долівка. Стіни споруджені у зруб із розпилених навпіл кругляків хвойних дерев опуклостями назовні. Дах чотирисхилий високий був вкритий гонтом ( на сьогодні – дранкою). На гребені даху три маківки увінчані кованими ажурними хрестами. Вхід у церкву із притвору. Центральна частина – нава має циліндричну дощату стелю, в той час як у притворі вона плоска. Вівтарний зруб вужчий , врубаний у вінці нави.
Для освітлення храму в стінах нави та вівтаря, що орієнтовані на південь влаштовані невеликі за розміром вікна.
Окрасою церкви є іконостас, який вважається зримим зображенням свідків небесних в тілесній оболонці, тобто така собі ілюстрація Небесного царства Божого. Виписаний на східній стіні центрального зрубу, на колодах покритих спеціальним грунтом іконостас, внаслідок недбалого поводження із будівлею, зазнав руйнування і не підлягав відновленню. Іконостас, який ви бачите перед собою сьогодні зібраний із частин , що вціліли по закритих свого часу церквах і були майстерно відновлені. В першому «намісному» ряді знаходяться ікони: «Богоматір з немовлям» (ліворуч царської брами) та «Христос Пантократор» праворуч, а також ікони «Св. Дмитрій» та «Св. Миколай». В центрі намісного ряду – різьблена царська брама прикрашена медальйонами з традиційними зображеннями «Благовіщення» та євангелістів із символами.
Другий ряд – «святковий» містить зображення Тайної вечері, обабіч в прямокутному обрамленні – 12 головних євангельських свят ,що відображають важливі події життя Діви Марії та Господа Ісуса Христа.
Наступний ряд -апостольський , з іконою «Христос – Великий Архієрей» – в центрі. Вище – пророчий ряд. Увінчує іконостас зображення Бога Отця.
Перед іконостасом знаходяться підсвічники та аналой ( столик на якому під час служби ставили різні церковні предмети для здійснення обрядових дій). В інтер’єрі нави і притвору присутня велика кількість культових предметів, серед яких зустрічаються високохудожні твори.
Вхід у вівтар – через три пари воріт. В центрі вівтаря – Святий Престол для відправлення літургії на ньому необхідні церковні предмети: дароносиця, напрестольний хрест, потир, Євангеліє. Тут же знаходиться гріб господній та плащаниця – церковні святині.
Вражають своєю простотою та безпосередністю ікони храму, виконані художниками-самоуками, простими селянами, які взялися малювати за покликом душі. Зображення вирізняються порушенням пропорцій, відсутністю композиційного плану, плоскінним характером, про те відображають живу та невмирущу душу народу, його любов до краси, прагнення гармонії.
Із ікон, що належали нашій церкві збереглись тільки три. Їх ви можете побачити на стіні нави ліворуч. На них відображено відомі біблійні сюжети: «Втеча до Єгипту», «Перенесення мощів св. Миколая з Мир Лікійських до Бару», «Жертвоприношення Авраама».Вони датуються кінцем ХVІІІ – початком ХIХ століття і є яскравим зразком буковинського народного примітиву.
На задній стіні притвору розміщено колекцію малюнків, на яких зображені відомі храми Буковини. Це копії акварелей румунського художника Реццорі.
Заслуговує на увагу дзвіниця з с.Берегомет, збудована наприкінці ХVIII ст.
В народному зодчестві дзвіниці з’явились пізніше ніж конструктивні моделі церков. Основою їх архітектурного вирішення, таким собі прообразом були оборонні сторожові башти.
Споруда двоярусна. Будівля встановлена на стрічковому бутовому фундаменті. Тип будови – «четверик на четверику» з наметовим ( шатровим) верхом.
Зрубні стіни першого ярусу, захищені піддашшям – опасанням, що спирається на консолі вінців стін. Верхній ярус – каркасної конструкції з отворами – слухами. Дах чотирисхилий вкритий дранкою.
Нижнє приміщення дзвіниці слугувало коморою для церковного обладнання, верхнє – для дзвонів. Піднятись нагору можна дерев’яними сходами, що сховані всередині будівлі.
Дзвони сповіщали селян про початок богослужіння в храмі, були вони і тривожними вісниками, скликали народ в разі пожежі чи нападу на село ворогів. Коли хтось в селі помирав, слід було йти до паламаря, аби той ударив в дзвони. Вважали це допоможе душі померлого без перешкод покинути світ живих.
На виготовлення дзвонів збирали гроші всією громадою, старалися, щоб вони були з доброго металу. Звуки великого церковного дзвону, що звався благовіст, за уявою вірян, мали здатність зцілювати та захищати від злих сил.