Ще раз вітаємо Вас в Чернівецькому обласному музеї народної архітектури та побуту. Пропонуємо здійснити подорож старим буковинським селом за екскурсійним маршрутом «Народна архітектура та побут населення Північної Буковини другої половини ХІХ –середини ХХ ст.». Розпочати нашу подорож варто із зауваження музей в якому Ви зараз знаходитесь – це музей просто неба, або скансен. Характерною особливістю таких музеїв є показ зразків народного зодчества у відповідному природному оточенні.
Ідея створення таких музеїв виникла на початку ХІХ ст., коли в Європі став зростати інтерес до особливостей культури та побуту власного народу. Етномузеї виникали як приватні зібрання, що являли собою фрагменти старих сільських поселень перевезених до маєтків місцевої знаті. Перший музей, що відтворював особливості архаїчних поселень, було засновано в 1891 році в Швеції зусиллями шведського етнографа Артура Хазеліуса в гористій місцевості із назвою «Скансен» (власне ця назва стала пізніше загальною для всіх музеїв просто неба).
На Буковині питання створення такого музею обговорювалось на засіданні наукового товариства в Зальцбурзі в 1906 р., але належного розвитку набуло пізніше завдяки зусиллям ентузіаста – краєзнавця, громадського діяча Володимира Залозецького. В 1928р. він започаткував збір матеріалів, а в 30- роках в передмісті Чернівців, біля підніжжя гори Цецино було встановлено гуцульську хату з різьбленою брамою – перші архітектурні експонати музею народовідання. В хаті було відтворено типовий інтер’єр, розміщено колекцію автентичних етнографічних предметів народного побуту. На жаль сталась пожежа і музей на самому початку загинув. Залишилась лише брама, яку ви зможете пізніше оглянути.
Всього в Європі існує понад 2000 музеїв просто неба. В Україні перший такий музей виник в Переяславі Хмельницькому у1964 р., пізніше – в Києві, Львові, Ужгороді, на Прикарпатті поблизу Галича.
Наш музей започатковано у 1977 році, а відкрив він свої двері для відвідувачів в липні 1986 року. Відкриттю музею передувала копітка робота науковців (істориків, етнографів, культурологів, архітекторів, реставраторів) в галузі вивчення історичних та культурних особливостей краю, обрядів та звичаїв, традицій будівництва та господарювання, а також ремесел властивих для поліетнічного населення Буковини.
Частково ця робота матеріалізувалась у створеній на сьогодні експозиції музею. Сучасна музейна експозиція збудована за принципом етно-географічного районування і вже налічує 35 архітектурних об’єктів та понад тисяча п’ятсот етнографічних експонатів, об’єднаних у дві експозиційні зони Хотинщина та Західне Подністров’я, які займають площу біля 9 га . В планах розбудови музею – спорудження ще двох зон Прикарпаття та Гуцульщина, а також історичної реконструкції архаїчних будівель, що утворять зону «Давня Буковина». Вона відображатиме давніший пласт культури та побуту населення краю.
Сьогодні площа території музею становить близько 16 га, а фондова колекція нараховує більш ніж 8 тисяч етнографічних експонатів.
Щоб наш екскурс у минуле був більш повним, слід пригадати деякі суттєві моменти нашої історії. Сучасна територія Північної Буковини із давніх часів населялась різними племенами і народами. Про населення, яке проживало на буковинській землі, більш-менш об’єктивні дані історики мають з середини першого тисячоліття до н.е. З писемних джерел відомо, що одним із давніх народів, який жив на північ від Дунаю в ХІ-VIII ст. до н.е. були гети. В І ст. до н.е. на цих землях стали селитись дакські племена, які ймовірно прийшли сюди з Фракії. В середині І ст. до н.е. утворилась могутня гетсько-дакська держава, яка на півдні сягала Балканських гір, а на півночі – Карпат. З ІІІ ст. н.е. починається в Європі період «великого переселення народів». В ІІІ – ІV ст. цей край був захоплений германським народом – готами. В ІV ст.н.е. цими землями пройшла навала гунів. Це привело до значного вилюднення земель через завойовницькі походи сусідніх племен. Залишили свій кривавий слід походи печенігів та половців (ІХ-Х ст.).
Поряд з кочівниками, які приходили та відходили з краю, проживало його корінне населення, яке виникло в результаті складної взаємодії різних культур. Значне місце в історії Буковини в першій половині І тис. н. е. відіграла черняхівська культура, представниками якої були слов’янські, готські та сарматські племена.
Слов’янське населення Буковини в VІІ ст. належало до дулібського союзу племен, який був першим протодержавним об’єднанням на території України.,в VІІІ-ІХ ст. – до слов’янського союзу тиверців. В ІХ ст. буковинські землі входили в склад держави білих хорватів, з Х ст. – до давньоруських князівств Київської Русі, а пізніше до Галицького та Галицько-Волинського князівства. Ослаблення Галицько-Волинського князівства та його занепад призвело до володарювання на буковинських землях польських та угорських королів. З виходом на європейську політичну арену Молдавського князівства, яке виступило проти угорського короля, ці землі потрапили у владу до молдавських господарів. В складі Молдавського князівства Буковина перебуватиме тривалий історичний період (ХV – XVIII ст.), а згодом ситуація ускладниться через васальну залежність Молдавського князівства від Туреччини.
В ході російсько-турецької війни після підписання Кючук-Кайнарджійської мирної угоди (1774р) частина Буковини, а саме Західне Подністров’я, була приєднана до Австро-Угорської імперії, а Хотинщина залишиться під владою Туреччини, відновивши так звану Хотинську райю. У 1812 році Хотинщина, в результаті іншої мирної угоди, досягнутої в ході довготривалих російсько-турецьких воєн, утворила Хотинський повіт Бессарабської губернії Росії. Так сформувались поняття австрійська та «руська» Буковина, які визначили відмінності соціально-економічного та культурно-побутового плану.

01. Хотинщина

Хотинщина – це територія Буковини, що охоплює землі Пруто-Дністровського межиріччя ( сьогодні це Хотинський, частина Заставнівського, Кельменецький та Сокирянський райони Чернівецької області). Цю частину Буковини часто називають Буковинське Поділля через географічну приналежність її до великої Подільської височини. Ця частина краю найбільш придатна для рільництва через родючі грунти, сприятливий рельєф та кліматичні умови. Значну площу земель тут завжди займали сади і городи. Площа лісів незначна (до 15 %). Найбільша річка Дністер відділяє Буковину від Поділля. Під впливом рослинності в долинах багаточисельних річечок та потічків утворились грунти дернового типу – чорноземи та чорноземно-лучні, значно багатші за вмістом поживних речовин від сірих підзолистистих ґрунтів, характерних для більшості територій нашого краю .
На Буковині до початку ХІХ ст. селяни використовували переважно природну родючість землі аж до повного її виснаження і тільки на початку ХІХ ст. в сільському господарстві почали вдаватись до різних способів підвищення родючості ґрунту. Мінеральні добрива стали застосовувати в кінці ХІХ- на початку ХХ століть. Звичайно такі добрива могли використовувати лише заможні селяни. Низькою була і агротехніка.
Серед культур, які були досить поширеними у землеробстві, слід виділити кукурудзу, посіви якої становили від 25 до 30 % орних земель. Таку увагу селян до цієї культури можна зрозуміти, зважаючи на те, що на ділянках поля засіяних кукурудзою можна було одночасно вирощувати коноплі, біб або квасолю, отримуючи паралельно урожаї цих культур. Зрештою, сама врожайність зерна кукурудзи була вищою ніж у пшениці чи жита. Не менш важило й використання стебел та качанів кукурудзи на корм худобі, з муки готували мамалигу, яка часто заміняла селянам хліб. З інших культур, що їх полюбляли селяни, вирощували овес, жито, пшеницю, городину (огірки, квасолю, біб, картоплю, капусту), технічні культури (тютюн, коноплі, льон). Добре розвивалось і садівництво.
Традиційними промислами були: ткацтво, килимарство, гончарство, ковальство, кушнірство.
Тривале перебування земель у складі Молдавського князівства, часи залежності від Порти, пізніше – входження до складу Російської імперії вплинули на етнокультурні особливості, мову, склад населення Хотинщини. Так, наприклад, кріпосне право на Хотинщині та й в цілому на Буковині не набуло такого стану залежності та безправ’я як у сусідніх Галичині та Поділлі. Прикріплений до землі селянин, не був у прямій власності феодала. Селянські громади мали право оскаржувати дії феодалів у судах. На вступ у шлюб теж не слід було брати у феодала дозволу, так як жінки не вважались кріпаками. Все це сформувало неповторні риси, притаманні населенню Хотинщини в способі хазяйнування, будівництва, особливостях ремесел, культурі побуту, традиціях та звичаях. Огляд експозиційної зони Хотинщина дозволить нам перенестись у світ Буковинського Поділля, світ дбайливого господаря, який виживав не завдяки, а всупереч обставинам життя.
02. Західне Подністров’я

Далі наш шлях лежить на Західне Подністров’я, австрійську частину Буковини. Це північно –західна частина краю, розміщена між річками Прутом та Дністром – територія сучасних Заставнівського, Кіцманського та частково Новоселицького районів області. Експозиція зони дає уявлення про вуличний тип планування поселень, характерний для згаданої місцевості та органічне поєднання забудови з ландшафтом. Площа експозиції – 2 гектари. Увазі відвідувача пропонується біля 20 пам’яток народної архітектури.
Австрійська імперія в середині ХІХ століття за суспільно-економічним розвитком відставала від інших країн Європи. Це віддзеркалилось на розвитку приєднаних територій Буковини та Галичини. Основною галуззю економіки краю було сільське господарство, яке на той час характеризувалось значним відсотком ручної праці та низькою культурою обробітку землі.
Значні земельні площі належали церкві. Найбільшим землевласником був Православний релігійний фонд, який володів величезними сільськогосподарськими угіддями та підприємствами (млинами, олійницями, гуральнями, гутами та корчмами). Великі земельні володіння були також у місцевої знаті. В той час, як 20 тисяч селянських сімей не мали зовсім земельних наділів, а 25 тисяч господарів змушені були орендувати землю , щоб хоч якось прогодуватись.
Населення краю непомірно обкладалось різноманітними податками та зборами. Серед багатьох податків слід згадати хоча б «подимне». Власне підтвердженням існування цього податку є відсутність димарів у оселях селян австрійської Буковини, в чому ви можете пересвідчитись на власні очі. Безземелля, низька культура обробітку землі, малородючі грунти, недостатній розвиток промислового виробництва, переважання натурального господарства на селі,– основні економічні проблеми, що визначали долю населення австрійської Буковини того часу.
Безземелля та бідність змушували селян шукати кращої долі по світах. Тільки за період з 1891 по 1910 рр. з Буковини емігрувало до Канади, Росії, Аргентини та США більше 48 тисяч осіб.
В той же час уряд Австрії сприяв переселенню вихідців із Німеччини та власне етнічних австрійців на Буковину. Таким переселенцям вільно виділяли у користування землі, вони звільнялись від оподаткування на тривалий термін (до 10 років) ремісникам надавались різноманітні цехові пільги, чоловіки –переселенці звільнялись від обов’язкової військової служби, сім’ям переселенців гарантували грошову допомогу, безоплатно забезпечували будівельними матеріалами.